Инструменты пользователя

Инструменты сайта


Содержание

Язиком вихати — не ціпом махати

Легший вихід

— Як ви можете з цією людиною так довго розмовляти?
— Якби я не говорив, то мусив би його слухати, а то ще тяжче!..

Побачив муху

Йшли дорогою брехун і підбрехач. Побачив брехун стовпа вдалині та й каже підбрехачу, своєму учневі:
— Подивись, он на стовпі сидить муха. А той поглянув і відповідає:
— І справді сидить, та ще й з більмом на лівому оці.

Не обдуриш

Зустрілися двоє знайомих. Розговорилися. Перший і каже:
— Їду я позавчора одинадцятою маркою трамвая по Зеленій вулиці і раптом бачу: напроти мене сидить — хто б ти думав?— Паганіні.
Другий помовчав, подумав і каже:
— Знаєш що?.. Не бреши. Одинадцята марка по Зеленій вулиці не ходить.

Вхід на лекцію

— Що сьогодні у клубі?
— Лекція.
— Вхід вільний?
— Та де там: завклубом за руку кожного тягне.

Два дні терпіла

Похвалилася кума кумі якоюсь новиною по секрету
— То ви ж глядіть, кумо, це секрет, не кажіть нікому.
— Та боже збав! — відповіла кума.
— Ще раз прошу вас нікому ж нічогісінько! А щоб я була певна, що ви не скажете, то дам вам карбованця. Ось нате, візьміть.
Узяла кума карбованця і побожилася, що не викаже секрету.
Ходить кума день, другий, носить той карбованець, а на третій приходить до куми і каже:
— Візьміть, кумо, назад свого карбованця, бо я, їй-богу, не втерплю…

Бережливець таємниці

— Надіюсь, ти мовчати вмієш. Все залишиться між нами?
— Клянусь! Ця таємниця вмре… разом з моїм кумом.

Підвіз

Одного разу їде шофер автомашиною з міста в село; дивиться: іде жінка з торбиною на плечах. Зупинив автомашину та й каже:
—- Сідайте, тітко, підвезу.
— А скільки ти візьмеш?
— Два карбованці.
Доїхали до потрібного села, тітка встала і подає водієві три карбованці.
— У мене немає здачі,— каже шофер.
— Як це немає?! — гукнула тітка.— То вези мене ще на карбованця!

Мисливська пригода

— Пішов якось я на полювання та й забарився в лісі. Коли це — вовки! Я від них! А вони от-от доженуть. Вибіг я на галявину. Бачу — дерево. Одна гілка в нього нижча за інші. А вовки вже мало не хапають за ноги. Я до дерева. Вчепився за гілку, а вона гнила була та тільки трісь!..
— Ну і що?
— Та що — розірвали…

Штани підвели

Якось викликав голова колгоспу кращого бригадира і сказав йому:
— Завтра, Іване, поїдеш на районний зліт, виступиш там, поділишся своїм досвідом.
— Що ви,— замахав Іван руками,— ви ж знаєте, що я виступати з промовами не вмію. Мені легше три копи змолотити, ніж одне слово з трибуни сказати.
— А ми зараз сядемо та твою промову напишемо, ти там по писаному й виступиш.
Сіли, написали. Сховав Іван папір з промовою в кишеню і пішов додому. А ранком другого дня одягнув нового костюма й поїхав на зліт. Сидить він у залі, слухає, як інші виступають. Аж ось і його викликають на трибуну, а паперу з промовою нема, поліз у другу кишеню — нема.
Постояв він ще з хвилину та й каже:
— Вибачайте, товариші, виступати не можу, не ті штани одягнув.

Поспішає

Зустрілись одного разу два сусіди. Один з них біжить, аж з ніг збивається. Другий і питає:
— Куди це ви так поспішаєте?..
— Та йду до кума посидіти,— відповідає перший.

Не буде на кого

Старий циган занедужав і відчув, що вже не довго проживе. Сонце — єдиний його лікар — заховалось за хмари, і старий даремно його виглядав. Важко зітхнув і промовив:
— Гей, сонце, сонце, світило би ти ще, та не буде на кого.

Добра порада

Циганчук припік трохи пальця і став кричати.
— Встроми, синку, палець у рот,— каже циган.
— Хіба це помагає?— питає циганка.
— Од крику дуже помагає,— каже циган.

Злий собака

В одному селі жила тітка. Вона дуже боялася злодіїв і тримала у дворі великого собаку. Та якось сталося так, що той собака здох, а другого дістати не було де. Щоб ніхто не помітив, що в неї нема собаки, тітка, ховаючись за тином, гавкала на прохожих.
На другий день після цього до неї завітав сусід.
— Люба сусідко,— почав він,— є у мене до вас два прохання: перше — не одв'язуйте собаки, а друге — коли будуть цуценята, то дасте мені одне.

Добрий сторож

Поставили мене, старого діда, охороняти колгоспні кавуни. Коли вони доспіли, стали на баштан забігати хлопчиська. «Що ж мені робить, старому?..» Думав, думав та й надумав. Як тільки зловлю якого хлопця в кавунах, роздягаю його догола і пускаю додому, а за шматтям, кажу, хай прийде батько або мати. А вони, бісові сини, що додумали, заходять в кавуни голі, щоб не було що взяти, як зловлю.
Одного разу чую, щось шелестить, я туди, а там голий-голісінький хлопець, як мати народила, а в нього повна пазуха кавунів, я його за руку та до голови колгоспу.
Ото мене голова і похвалив, що я добрий сторож.

Ото поворот!

Зібралися два шофери. От один і каже:
— Одного разу я їхав з такою швидкістю, що кілометрові стовпи мелькали, як штахетики.
— То дурниця,— каже другий,— одного разу я зробив такий поворот на повнім ходу, що побачив задній номер своєї машини.

Як хвалько коника об`їжджав

В одній колгоспній конюшні об'їжджали молодих коней. Побачив це один хвалько і каже:
— Що це за робота? От як я служив у кавалерії, то там були коні не те, що ці, і об'їжджав я їх запросто.
Конюхи вирішили провчити хвалька і запропонували йому молодого норовистого коника. Відступати було нікуди. З геройським виглядом він сів на коня, але… через кілька секунд уже лежав на землі.
Підвівся хвалько, обтрусився та й каже:
— Коли б цей коник не скинув мене, то був би здох піді мною.

Моя жінка

— Ти не бачив моєї жінки?
— А ото не вона стоїть?
— Ні, ця стоїть мовчки…

Темна ніч

Один дядько розповідав:
— Їхав якось я возом вночі. Ніч була темна. Кінь чорний. Їду-їду — засну. Прокинусь, помацаю, чи тут кінь,— знову їду…

Побалакали

Одного разу їхали два куми на сінокіс і завели таку балачку:
— А що, якби та така коса, щоб раз коснув — і на цілий стіг?
— А якби така корова прийшла та з'їла той стіг.
— Хай вона здохне, та корова…
— Та нехай і та коса поламається.

Куди їдете?

У напівтемному вагоні сидить літній пасажир і куняє. Більше нікого немає. На станції у вагон заходить жінка. їй хочеться поговорити, і вона звертається до свого сусіда:
— Ви далеко їдете?
— У Чернівці.
— Чого?
— До сина.
— А що він там робить?
— Вчиться в університеті.
Старий задрімав знову. На наступній станції у вагон входить інша жінка. Сіла неподалік і питає:
— Вуйку, куди їдете?
— В Чернівці,— буркнув той крізь сон.
— Чого?
— До сина, він вчиться в університеті. Замовкли. Через півгодини входить ревізор і делікатно будить пасажира:
— Куди їдете?
Старий схопився та як крикне:
— Їду в Чернівці, до сина, він вчиться в університеті! А тепер дайте мені спокій, бо я хочу спати!

Знайшов вихід

В однієї жінки був квартирант. Прокинувшись ранком, він почув, що господиня свариться з сусідкою, а сніданок не зварений. Він вийшов надвір і каже:
— Тьотю, ідіть приготуйте сніданок, а я за вас досварюсь.
— Хіба ти знаєш, за що ми сваримось?
— Знайду, за що,— відповів.
Пішла господиня до хати, а квартирант і каже сусідці:
— А я вас знаю.
— Звідки?
— Ви такі, як ваша мати.
— А моя мати яка, негіднику?
— Точнісінько така, як ви.
Отак і бесідували вони аж до тих пір, поки не зварився сніданок.

Бачив

Іде дядько понад рікою, вгледів хлопця-рибалку та й питає його:
— Ти не бачив, тут не плив камінь по воді, бо в нас млина розірвало.
— Бачив,— каже хлопець,— плив камінь по воді, ще й собака на ньому сидів і муку лизав.

Порозумілися

— Сусідко, ви захворіли?
— Чого це вам так здалося?
— Не здалося — вдосвіта з вашої хати виходив фельдшер.
— Отакої! Як від вас учора вдосвіта виходив пожежник, то я ж не питала, чи горить ваша хата.

Добра закуска

— Ви що, кумо, гостям подаєте на закуску?
— Вареників наварю, пиріжків напечу, рибки насмажу… А ви?
— А я на закуску даю капустку, її і подати не соромно, і з'їдять — то не жалко.

Два брехуни

Ішли якось повз церкву два чоловіки. От один і каже:
— Бачиш, як по церкві муха лазить?
— Ні, не бачу,— каже другий.— Я лише чую, як вона гупає.
Ідуть вони далі, проходять коло птахоферми. Перший і каже:
— Бачив якось я таку велику птицю; стане однією ногою на село Вероку, другою на Михайлівку, потім на Бершадь і пішла, і пішла…
Пройшли вони ще трохи, а другий і каже:
— А я бачив таке яйце, що дванадцять чоловік його ломами піднімали, піднімали, а з місця так і не зрушили.
— А де ж могло взятися таке яйце?
— Та це ж від тієї птиці, що ти бачив…

Дивина

Почувши, що в кінотеатрі почали демонструвати широкоекранні фільми, дід з бабою вирішили подивитись на цю дивину. Квитки вони взяли на перший ряд. Погасло світло, а скоро дід до баби:
— Стара, не дивись туди-сюди, туди-сюди. Дивись ти на своєму боці, а я на своєму, а як прийдемо додому, то й розповімо одне одному, що бачили…

Сказав правду

Послала якось сварлива жінка свого чоловіка до млина у сусіднє село. Поїхав він, а по дорозі до шинку заглянув, чарку добру випив. Добирається до млина, а там народу сила-силенна. Багато помольців уже по три-чотири дні чекають своєї черги.
— Люди добрі! — скинувши шапку, звернувся чоловік до присутніх.— Чи дозволите мені змолоти без черги? Горе маю велике: жінка вмерла.
Люди зразу ж пожаліли чоловіка. А коли він через півгодини змолов, то знову скинув шапку і каже:
— А може, люди добрі, хто справді з вас пошле смерть моїй жіночці, то, їй-богу, цю всю мукичку віддам. Правду вам кажу!

Ви чули?

— Параско, ви чули?— таємниче спитала сусідка сусідку.
— А що?
— Гапчин Микола привіз таку високу невістку, ну як ви, а може, ще й вищу, і таку страшну, ну як ви, а може, ще й страшнішу…

Забула

Зустрілися дві сусідки, десь біля трьох годин у хаті говорили, а потім ще з годину коло воріт стояли. Прийшла жінка додому, а чоловік і питає:
— Про що ти так довго з сусідкою говорила? Жінка дивиться-дивиться:
— Їй-бо, забула.
— А що ж вона тобі казала?
— Щось торохтіла… а що — дідько її розбере.

Коза-мандрівниця

Повів один чоловік козу на базар, що біля станції, та й продав. А потім зустрів там кума, пропив усі гроші та й повернувся ні з чим додому. Жінка й питає:
— Ну, що, продав козу? А чоловік каже:
— Привіз я козу на станцію, та так стомився, що вирішив відпочити. Сів біля дерева, недалеко від колії, а козу прив'язав до гілляки. А в той час проходив поїзд з платформами, так наша коза відірвалась від гілляки та стриб, клята, на платформу. Тільки я її й бачив!..
— Куди ж вона поїхала?— злякано запитала жінка. , ,
— Та я ходив до начальника, допитувався, так він каже, ніби той поїзд на Одесу пішов…

Нехай покрутиться

Ліг чоловік спати, а заснути не може — все крутиться. От жінка й питає:
— Чого це ти все крутишся та крутишся? А чоловік і каже:
— Та місяць тому позичив я у Федора Кіндратовича п'ятсот карбованців, а сьогодні строк віддавати…
Жінка, нічого не кажучи, одяглася, вискочила з хати і до сусіда:
— Федоре Кіндратовичу, мій чоловік позичав у вас гроші?
— Позичав. Сьогодні повинен був віддати.
— Так він вам не віддасть! — гукнула і пішла геть. А прийшовши додому, сказала чоловікові:
— Можеш спати спокійно, хай і він тепер трохи покрутиться.

Зайва річ

Маленька дівчинка, побачивши у сусідів новеньку пральну машину, запитала у свого татка:
— Татусю, коли ти купиш пральну машину?
— А навіщо вона нам?— відказав татусь.— У нас же мама є.

Рахівник-підлабузник

Зайшов чоловік до контори колгоспу і запитав рахівника :
— Де голова?
— Товариш голова кудись пішов, але ковінька його ось стоять.

П'ятихвилинка

Питають по телефону директора. — Подзвоніть через годину,— відповідає секретарка,— у нас зараз п'ятихвилинка.

Пояснив

— Чи не скажете, де тут лазня?— спитав прохожий.
— Чому ж, скажу. Ви йдіть прямо й прямо, потім повернете направо, дійдете до великого дуба, а там спитаєте, бо, де вона, я й сам не знаю…

Бляхар та городник

Ідуть дорогою городник і бляхар. Проходять вони повз город, де росте капуста. От городник і каже:
— Одного разу я виростив таку капустину, що треба було три пари коней запрягти, щоб вивезти її.
Йдуть далі. Проходять коло церкви, і знову каже городник:
— Бач, яка баня здоровенна на церкві.
— Та хіба ж вона здоровенна,— одказує бляхар,— от я зробив казана втричі більшого за цю баню.
— Для чого ж тобі такий здоровенний казан? — А щоб варити твою капусту.

Оповідання сміливця

— Іду я, а їх біжить семеро, та обоє у валянках. Я як заїхав одному у вухо, він так і покотився. Піднявся я, значить, а вони мене, один і другий, тільки р-ра-аз по потилиці. Я тоді гнаться за ними вшпарив. Біг, біг, оглянувся, а вони далеко відстали, обоє ж у валянках…

Поскаржилася

Зустріла жінка на базарі свою знайому, аж бачить, що та чимсь збентежена.
— Що трапилося?— питає.
— Ой, трапилося таке, моя голубонько, що й не сказати… Зійшлося їх із семи сіл по сім баб… Як напалися ж вони на мене, як напалися… Насилу я сама від них відгавкалася. Отакі кляті.

Два балакуни

— Мій брат завжди ходить без капелюха.
— Овва, а мій стрийко ходить без волосся.
— А в нашій хаті так тісно, що як сонце загляне через вікно, то треба виходити з хати.
— То ще ніщо! Наша хата така низенька, що мама не можуть пекти хліб, тільки коржі.

Хто сміливіший

— Ви не можете собі уявити, Іване Петровичу, яким боягузом є заєць…
— Не знаю, але якби заєць мав вашу рушницю, а ви його ноги, то хто знає, чи були б ви сміливіші за нього…

Грамотій

Були собі два стареньких куми. Один дуже любив своєю грамотою похвалитися. Прийде, було, в гості до кума та усе побріхує, що, мовляв, і про се, і про те в газетах пишуть.
Якось зайшов кум до нього, а він сидить з газетою в руках. Окуляри на носа почепив.
Привітався кум та й питає:
— Що то ви, куме, читаєте?
— А все, про що пишуть,— відповідає.
— Та ви ж газету догори ногами перевернули.
— То не я,— відповів той,— то мені її так поштар дав, а я вже так і читаю.

Макітра

Виказувала сусідка сусідці:
— Як же тобі не соромно? Ще коли, бач, макітру взяла, вже, мабуть, розбила, що й досі не повертаєш?
А та їй:
— От сказала казна-що! По-перше, я твоєї макітри не брала, по-друге, вона у тебе була вже репнута, а по-третє, я ж її давно тобі віддала!

Обдурив

Повернувся чоловік з міста додому та й хвалиться жінці:
— От я сьогодні буфетницю обдурив.
— Та як?
— Ну, я собі замовив чаю, дивлюсь, вона відвернулася, я цукор в кишеню поклав, а чай випив без цукру.

Сам себе викрив

Вихвалявся один кум перед другим:
— Знаєте, куме, ота корівка, яку я купив минулої осені у вашого свата, дає по десять відер молока на день.
Мовчить другий кум, цигарки дістає.
— Повірите, по десять повних-повнісіньких… Не знаю вже, куди й дівати оте молоко…
Запалили. Помовчали хвилинку.
— По десять відер щоденно,— не вгаває перший кум.— Присягаюсь.
— Ну й брешете ж ви, куме, і не озираєтесь. Брехун аж задихнувся від несподіванки та образи.
— А ви звідки знаєте?
— Самі ж, куме, і сказали,— хитро усміхнувся другий кум.
— Коли?
— Та тільки що. Як ви ото, куме, вперше сказали мені, що ваша корова дає по десять відер молока щоденно, то я й повірив, бо хіба мало чудес на білому світі буває… Але коли ви повторили те саме, мене сумнів узяв. А як вже і втретє нагадали, та ще присягнули, зрозумів, що ви просто брешете…

На хвилинку

— Петре, я на хвилинку забіжу до сусідки, а ти через кожні півгодини помішуй в каструлі на плиті.

Розмова між кумами

— Е, куме, постарів уже ваш пес, ледве ноги волочить і хвіст опустив.
— Е, ні, куме, де там постарів. Коли б ще ви так гавкали, як він…

Пропозиція

— Які будуть в кого запитання чи пропозиції? — запитав на закінчення лектор.
В залі підвівся один старенький дідусь і каже:
— У мене є пропозиція, щоб ви своїми словами розказали, про що ви так довго балакали.

Відповів

— Пане доктор, щось дуже мерзну в ноги.
— Я також мерзну, але, як покладу свої ноги в тепле жінчине ліжко, нараз зігріються. Спробуйте й ви так.
— А коли, прошу пана, можна застати вашу жінку вдома?

Покритикував

— Хоч би ти, Миколо, виступив на зборах та покритикував нашого голову.
— Не вмію я,— мовить Микола,— на зборах виступати, поганий з мене оратор.
— А ти навчись. Іди на город, де капуста росте і нехай тобі здається, що то люди сидять перед тобою. Виступиш декілька разів перед капустою, а потім і на зборах перед людьми зможеш.
Микола так і зробив. Виступив на городі перед капустою та вже так критикував усіх членів правління, що аж гай шумів.
Діждався зборів. Виходить без' вагання на трибуну, відкашлявся, а жінка радіє, думає: «Зараз Микола розкритикує всіх у пух і прах»,— і підморгує Миколі: мовляв, не бійсь.
— Товариші! — почав Микола і знову закашляв. Потім ще раз сказав: — Товариші!
А жінка все підморгує: «Говори, Миколо!»
А Микола, як побачив багато людей у залі, розгубився так, що і в горлі йому пересохло, і слова вимовити не може. Подивився на жінку та й каже з трибуни:
— Це тобі, Явдохо, не капуста, а живі люди!..— Махнув рукою і зійшов з трибуни.

Туди і назад

Іде чоловік у поле сіно косити, аж дивиться — поперек шляху сусідів віз стоїть.
— Відкотіть, сусіде, воза, а то перестрибну! — жваво вигукнув чоловік.
Покосив до вечора, іде назад, а через шлях сусідова вірьовка лежить. Ледве волочачи ноги, чоловік каже:
— Потягніть, сусіде, вірьовку, а то впаду.

Золотий годинник

Носив багатий парубок золотого годинника напоказ, а розібратись у римських цифрах, що на циферблаті, не може.
— Скажи, будь ласка, котра зараз година?— запитують його.
— На моєму золотому годиннику… Сказав би вам, та не маю часу, бо дуже спішу.

Що ви бачили?

— Діду, що ви вчора в лісі бачили?
— А біс його знає… На вовка не схоже і не літає, а на березу дивилось.

Хвалькуваті куми

Якось у районі нараду по тваринництву проводили. У перерві два куми з сусідніх сіл, перекурюючи, заговорили про успіхи своїх артілей. Кожен намагається чимсь надзвичайним похвалитися. От перший і каже:
— На нашій фермі є така корова, що по сто літрів за день дає.
— Знайшов чим похвалитися.— Ось у нас успіхи! Наш агроном вивів такий сорт люпину, що з'їсть його корова оберемок і за один раз бідон молока дає. А от до вас ми з делегацією приїдемо, побачимо, що воно там за корова.
— Ти ж тільки зваж, що її ми годували отим люпином, який ваш агроном вивів. А зараз люпину не стало, то й корова стільки літрів не дає. То ти, коли їхатимеш, прихопи з оберемок того чудодійного люпину.
— Е, так то ж, мабуть, ваша корова і випасла наш люпин. А ми думали: де б йому дітися?

Джерело новин

— Які новини? — питає чоловік свого товариша.
— Не знаю… Коли я ішов на роботу, теща ще спала,— відповів той.

Коли холодно

— Грицю! Тобі не холодно?
— А коли холодно, то що?
— То трусись.

Директор перевіряє

— Ну, як, ви вже відправили запасні частини?
— Звичайно, товаришу директор!
— І багато?
— Так точно, не журіться, товаришу директор!
— Ну… дуже багато не було потреби посилати.
— Та ми, товаришу директор, дуже багато і не посилали!
— А взагалі то я думаю, що їх, може, й не треба було посилати.
— Та ж ми їх, товаришу директор, й взагалі не посилали.

Всім дала роботу

В однієї жінки корова ось-ось мала привести теля. Щоночі чергувала вона цілий тиждень — і нічого нема. Коли на восьму ніч приходить у хлів — є теля. Якимиха, задихавшись, убігла в хату і як загукає:
— Ганно, встань-но, Ярино, засвіти-но, Гапко, дав бог телятко, а ти, Дениса подивись, чи лисе.

Ото співали

Зійшлись два куми й хваляться один одному:
— Ми як співали на весіллі, то й гармошки не було чути.
— Хе! — сказав другий.— Ми в Мотрі па хрестинах як заспівали, то аж комин тріснув.

Упертий боржник

— Гей, сусіде, мені вже терпець урвався, коли ви борг заплатите?
— Ой куме, певне, ви вважаєте мене всезнаючим?
— А то чому?
— Бо питаєте про такі речі, що їх лише сам бог знає.

Балакучий Сашко

— Здоров, Гавриле!
— Здоров, Панасе.
— То, може, підемо, по кухлю пива… посидимо, побалакаємо?..
— Згода…
Пішли, сіли, замовили, випили.
— Так…— каже Гаврило.
— Так…— згоджується Панас.
Друзяки тиснуть один одному руки і розходяться, задоволені проведеним вечором. Днів за два знову зустрілися.
— Ге-ге, здоров, Гавриле!
— Здоров, Панасе…
— Ну, може, підемо, по кухлю пива… посидимо, побалакаємо?
— Згода!
— Еге! Здорові були, Гавриле та Панасе!
— Здоров і ти, Сашко!
— Ви куди?
— Та йдемо по кухлю пива організувати… посидимо, побалакаємо.
— То й я з вами…
Пішли, сіли, замовили, випили.
— Так…— каже Гаврило.
— Так…— згоджується Панас.
— Так-так…— підтакує Сашко…
Друзяки тиснуть один одному руки і розходяться. Минає кілька днів. '
— Здоров, Гавриле!
— Здоров, Панасе!
— Ну, може, знову підемо?
— Згода…
— А Сашка з собою візьмемо?
— Та ні.
— А чого?
— Та дуже балакучий.

Хвалько

Купив один парубок собі годинника та чоботи добрячі на рипах, і захотілося йому перед дівчатами похизуватися.
Одного разу іде наш хвалько селом. А біля клубу дівчата стоять, про те, про се розмовляють. Тут де не взявся собака і давай на хвалька гавкати. Той мовчав-мовчав, а коли порівнявся з дівчатами, повернувся до пса і голосно, щоб дівчата почули, сказав:
— Геть звідціля, а то як дам оцим чоботом, то по моєму годиннику,— при цьому він глянув на годинника,— ти рівно через десять хвилин здохнеш.

Уважний чоловік

Жінка добре вилаяла свого чоловіка та й вирішила, що він зрозумів свою вину. Каже йому:
— Пробач мені, рідненький, що я отак тебе сварила…
— Мене?— обізвався чоловік.— Та я й не чув…
— Не чув?!
— Пробач, чув, чув…
— А що ти чув?
— Та оте, що спочатку не почув…

На полюванні

— Слухайте, дядьку, чи не бачили ви тут якого зайця?— питає на бігу мисливець у селянина.
— Чому ні, бачив,
— Великого?
— О, ще й якого!
— А давно?
— Та буде вже зо два тижні тому.

Ще в око поцілить

Під час війни однієї темної ночі зав'язалась стрілянина поблизу циганського табору. Старий циган вискочив з-під шатра і злякано сказав:
— Що се в чорта за війна вночі?! Ще в око хтось поцілить.

Вчена жінка

— Сусіде, ви чули, яку вчену жінку взяв собі наш учитель, розмовляє на семи язиках.
— О господи! Та як же він може з нею жити? Он моя розмовляє тільки на одному — і то нема мені місця в хаті.

Гріх на голову

Коли чоловік дізнався, що дружина купила собі новий капелюшок, дуже розгнівався і вигукнув:
— Це якийсь гріх на мою голову!.. Жінка не розгубилася і відповіла:
— Нехай цей гріх краще буде на мою голову.

Скромняга

— Ви не знаєте, хто у вашому Будинку культури найкраще грає в шахи?
— Та Клименко, але я в нього виграю…

Зустріч

Вечоріє. Лісовою стежкою йде з рушницею і пустою торбою мисливець. Назустріч йому з вудочками і пустим кошиком — рибалка. Мисливець каже до рибалки:
— Продай, друже, рибки.
А той посміхнувся та й каже:
— Продать не продам, а на дичину проміняти можу…

Обсуждение

Ваш комментарий:
   _  __ ______   __ 
  | |/_//_  __/  / / 
 _>  <   / /    / /__
/_/|_|  /_/    /____/
 

Инструменты страницы