Инструменты пользователя

Инструменты сайта


Содержание

Про діда, бабу, невістку, тещу та ще дещо

Причина переляку

Дідусь з бабусею сидять біля столу. Віч читає журнал, вона в'яже. Дідусь бурмотить собі під ніс:
— Дев'ять… сот… мільйонів років… сонце… Кінець життя… на землі.
— Через скільки, через скільки? — схопилася бабуся за серце і випустила з рук робота.
Дідусь знизав плечима і голосно прочитав:
— Через дев'ятсот мільйонів років…
— Слава богу,— заспокоїлась бабуся,— а я так перелякалася… думала, через дев'ять мільйонів.

Щира донька

— Татусю, чи не хочеш ти ще один шматочок торта?
— Ні, дитинко!
— А тепер запитай мене…

Прозоре тіло

Учитель. Прозорі тіла — це такі, через які ми бачимо. Назви мені таке тіло, Іванку.
Учень. Дірка для ключа у дверях.

Чому вода теплішає

— Скажи, Петрику, чому вода влітку надвечір теплішає?
— Тому, що в воді купаються люди і нагрівають її трохи своїм тілом.

Як же не плакати

Танцює молодь. Осторонь сидить старенька бабуля і плаче.
— І чого це ви, бабусю, плачете? — запитують стареньку.
— Та як же не плакати, добрі люди, коли он подивіться,— вона показала на юнака, що дуже кривляв витанцьовуючи якийсь новітній танець,— таке молоде і вже калічка…

Скільки років дідусеві

— А скільки років твоєму дідусеві?
— Я не знаю, але він у нас уже дуже давно.

Працьовитий син

Приїхав син у село до матері. Ввійшов до хати, поставив чемодани та відразу:
— Мамаша, дай мне порубать! Мати здивовано поглянула на сина:
— Ти знаєш, якраз нема чого рубать, учора сусід, спасибі йому, чисто всі дрова порубав…
Прикусив син губу і нарешті видавив:
— Мамо, дайте їсти!
— О! Так би ти й казав, а то не встиг поріг переступити, відразу за роботу хапаєшся,— сказала мати, подаючи на стіл.

Тещин пережиток

Була у приймака дуже ябедна теща. Приймак — чоловік роботящий, лагідний. Але за що не візьметься, вона кричить не своїм голосом:
— Це моє, не чіпай!
Йому набридло всьому тещиному кланятись. От одного разу він прийшов додому у веселому настрої. Поглянув на миску, з якої теща їла:
— Це твоя?
— А моя ж!
Підняв над головою — торох об підлогу.
— Горшки теж твої?
— А чиї ж! Побив, потрощив.
— Вікна твої?
Теща бачить, що зять може й хату зруйнувати, та й
— Наші, зятечку, наші!
— Хай стоять!
— А двері твої?
— Наші ж, кажу, наші!
— Хай стоять!
— А хата твоя? Де мої сірники. Давай, жінко, гасу!
— Наша, Іване, наша!
З того часу теща навчилась на все казати — наше!

Спадщина

— Що це, куме, вас і впізнати не можна. Все лице в синяках, під очима гулі, зуби вибиті.
— Та це на тім тижні померла моя теща, то ми з швагром спадщину ділили…

Ще вчора ввечері

— Давай будемо вгадувати, хто сьогодні що їв.
— Давай, тільки першим буду відгадувати я. Ти сьогодні їв яйце.
— Звідки ти взяв?
— У тебе жовток на губах.
— От і не вгадав, яйце я не сьогодні їв, а ще вчора ввечері.

Допитався

— Чи будеш ти мене, синку, любити й годувати, коли я буду старенький, як наш дідусь?— питає батько маленького сина.
— Буду.
— От гарний хлопчик! Іди до мене на руки і на тобі цукерок. А як ти будеш мене любити?
— Так, як ти дідуся.
— Іди геть, негіднику, і віддай сюди цукерки!..— визвірився на сина тато.

Догадався сам

До церкви вбіг захеканий хлопчина. Людей багато, він не міг побачити свою маму і став гукати:
— Мамо! Мамо!
— Та чого ти кричиш?
— Та миша в діжку з квасом упала!
— А ти що — не знаєш, що робити?.. Витяг би!
— Та я кинув туди кішку, щоб піймала мишу.

Теж з обновою

Зібралися на якесь свято діти панів і підпанків та и ну хвалитись, яку кому обнову справили.
— А мені ось костюмчик новий купили!
— А мені штани і сорочку!
— А мені платтячко й черевички!
Осторонь стояв хлопчик у подертій одежині. Похвалитися звичайно, нічим. Зняв він картузика, провів долонею по голові та й каже: А мене татко постригли!..

Добра Марійка

Хвора дівчинка не хотіла пілюль, бо вони гіркі, батько взяв одну, проковтнув і силувано посміхнувся: Бач, яка смачна! Дівчинка перестала плакати, уважно подивилася на батька:
— На татуню з'їж і мою, коли вони тобі так смакують.

Слухняна внучка

Дід дуже не любив, щоб за обідом хтось розмовляв. Одного разу дід, баба та їхня маленька внучка обідали.
— Діду! — каже внучка.
— Обідай мовчки,— відповідає суворий дід. Через декілька хвилин внучка знову:
— Діду!
— За обідом не можна балакати. Коли пообідаємо, тоді будеш питати,— відрізав дід.
Пообідали.
— Ну, тепер, мала, можна й побалакати. Що ж ти хотіла мені сказати?
— Я бачила у вас, діду, в капусті черв'яка… Та вже ви його з'їли.

Дідусі та бабусі

Було свято. В парку сила-силенна людей. Молодь танцює. У затишку на лавочці сидять два діди. Сидять і милуються своїми внуками та внучками. Аж гульк, повз них пройшли три бабусі. Подивився на них дід Іван та й каже:
— Сьогодні, Остапе, молодіжне свято. Тож нехай хлопці та дівчата й веселяться. А чого ще оті баби припленталися?..

Пожалів

В одного чоловіка померла теща. Його жінка голосить, побивається, а він — хоч би що. Стала тоді жінка докоряти чоловікові:
— Ах ти такий-сякий! Значить, тобі моєї матері не жаль!
Почав і чоловік голосити. Голосить та приказує:
Ох, тещо моя любенька,
Ви ж мені були як мати рідненька.
Як я ж, було, приїду,
А ви вареників наварите.
Самі поїсте, а мені юшку оддасте.
А я їм-їм, та ще й нап'ю-у-у-у-ся.
Слухала жінка, слухала та й каже:
— Не треба, чоловіче, бо матір не піднімеш, а себе
загубиш.

На уроці хімії

Учитель показав учням золотого персня і питає:
— Розчиниться він у кислоті?
— Не розчиниться! — хором відповіли учні.
— Правильно, але чому?— запитав вчитель.
— А тому,— відповів Івась,— що, якби він мав розчинитися, ви б його не кидали у кислоту.

Окличне речення з побажанням

Частенько хлопчина слухав, як його мати свариться з сусідкою. Одного разу в школі вчитель сказав йому, щоб він навів приклад окличного речення, в якому був би гнів або побажання.
— Щоб тобі очі повилазили! — випалив учень.

Три юшки

Дорікає мати заміжній дочці:
— Кажуть люди, що ти погано свекра годуєш. Схаменися, доню!
— І що то люди патякають?! — відказує дочка.— Та я йому даю їсти досхочу. Ось хоч би й сьогодні: варила картоплю в лушпайках — юшку дала, варила вареники — юшку дала, варила яєчка — юшку дала. Та ще мало?

Як же познайомилися?

— Мамо, а де ти народилася?
— В Києві. — А тато?
— Тато — в Саратові.
— А я де народилася?
— Ти — в Ужгороді. — А як же ми всі троє познайомилися?!

Мабуть, Яшин стояв

— Бабусю, наші хокеїсти пробилися в чемпіони світу і Європи.
— Мабуть, Яшин на дверях стояв.

Чого кричиш?

— Чого кричиш, хлопче?
— Бо мене били…
— За що?
— Бо я кричав…

Чи виростуть зуби?

Прийшла дівчинка до сусідів. Стала біля дитини, що лежить у колисці, й питає:
— Чому це Лідочка весь час вертиться?
— Значить, зубки ріжуться,— каже сусідка.
— Вчора нашому таткові вибили два зуби, а сьогодні він теж на ліжку цілий день вертиться. То це і в нього зуби ріжуться?

Не старий

— Діду, яка цього року зима буде? — запитали вісімдесятирічного діда.
— А хто його знає! Це треба старих людей запитати…

Діду, падай

Дідусь, стоячи на драбині, обриває яблука і наказує внучці, що внизу грається:
— Тікай, а то я впаду і заб'ю тебе. Дівчинка відійшла, сіла на призьбу й каже:
— Діду, падай, я вже сховалася.

Дідова гостина

Жили в одній хаті дід з бабою. Дітей у них не було. Самі-самісінькі. Якось у неділю захотілося дідові трохи розважитися.
— Давай,— каже він бабі,— пограємо з тобою «в гостей». Умовимось так: у цій хаті ти живеш, а я буцімто щойно до тебе в гості прийшов.
— Добре,— згодилась баба.
Дістала з полиці млинці, щоб почастувати «гостя», поставила їх на ослін, а сама метнулася до льоху по сметану.
У розчинені ж двері тим часом ускочив їхній собака та зразу ж і допався до тих млинців. Дід бачить, що собака їсть млинці, та не знає, як йому повестися в таких обставинах: він бо ж гість тепер у баби. Заходить баба в хату. А дід їй: .
— Ваш собака млинці з'їв.
Ех, тут баба як схопить макогона та як замолотить ним по дідовій спині! Та все примовляє:
— А де ж твій собака був?! А де ж твій собака був?!
На тому й скінчилася дідова гостина.

Розгубилася

— Ганю, візьми капелюшок, підемо на прогулянку.
— А руки помити чи взяти рукавички?

Добрий син

— Як я був твого віку, Петрусю, то мало не босий ходив, а іноді й їсти не було чого.
— Але ж зате з того часу, як ти у нас живеш, тобі добре: завжди в чоботях, і ми тебе годуємо тричі на-день!

Зачароване коло

— Бабусю, знайди мою книжку.
— Добре, але ти спочатку знайди мої окуляри.

На новій «Волзі»

— От якби нам виграти «Волгу»! — каже батько.— Чудово було б!.. Я сів би за руль, мама поруч, Світлана і Гриці, ззаду. І поїхали б на весь тиждень до бабусі…
— Тату, давай я сяду за руль,— просить Гриць.
— Ні, ти ще малий.
Хлоп'я тре очі кулачками і одне править:
— Я хочу за руль…
— Грицю, ти ж розіб'єш машину,— сердиться батько.
— Мамо, я сяду за руль,— уже плаче хлопчик.
— Ні, тобі рано, підрости!
— Я хочу за руль!
— Мовчи!..
— Я хочу…
— Грицько, вилазь геть з машини! Сиди дома!

Зрозумів

Вчитель на уроці пояснює.
— Все, що нас оточує, становить матерію. Є такі предмети, Які ми бачимо, а є такі, що їх не видно. От ти, Миколо, назви таку матерію, яку ми не бачимо.
— Мабуть, це підкладка в пальті,— невпевнено сказав Микола.

Заспокоїла

— Як я помру,— журиться бабуся,— то за мною, мабуть, ніхто й не скривиться.
— Ой бабусю, вмирайте, побачите, як я буду плакати,— заспокоїла її маленька внучка.

На уроці історії

Учитель. Ану, Петре, розкажи про славні діла шахтарів.
Учень. «Шахтар» двічі підряд виграв кубок, раз виходив у фінал, а в таблиці першості опинився на п'ятому місці.

Роз'яснив

— Татусю, як курочка?
— Ко-ко-ко.
— А жабка?
— Ква-ква.
— А мамка?
— Гир-гир-гир.

Добре гиблить

Гемблював якось батько дошки рубанком. Прийшов син, хотів допомогти. Послав він батька в хату обідати, а сам взявся за роботу. Стала мати збоку і дивиться!
— Ну, як, мамо?— питає син у матері.— Добре гиблю?
— Та гибли, гибли, синку. Батько прийде, сокиро поправить.

Нема з ким гратися

Малий хлопчик скаржиться:
— Ніхто зі мною не пограється. Тато прийде додому і читає газету, а мама така бариня: тільки-но в хату — зараз же пере білизну.

Приймак у церкві

Один приймак пішов до церкви, подивився на чорного, порепаного Христа і сказав:
— Катували тебе, терновим вінцем мучили, розп'яли… Дуже багато ти, Христе, витерпів, але одної муки не зазнав — у приймах не був!

Пожалів

Питає син у покусаного бджолами батька:
— Тату, вам дуже боляче?
— Ох, і боляче!
— То нічого, тату. Але коли бджоли вас кусали, ви так вигиналися, що ми ледве зо сміху не попадали.

Прочитав

— Читай, що написано під цим малюнком.
— О… С… А…
— А разом як буде?
— Бджола…

Провчив

Прокинувся ранком син і з постелі почав розповідати батькові, який саме заступилно вистругував:
— Ну й сон же добрячий снився! Начебто іду полем і бац — мішок золота… Несу, значить, його, аж дивлюсь — на деревах пташки сидять. Та до того вже дивовижні, що і в казках про подібних не чувано. Поставив я мішок на землю та давай їх розглядати, а коли нагнувся… золото хтось украв…
Тут батько як огріє сина заступилном межи плечі:
— Вічно ти гав ловиш!

Жалісливий

— Тату, дай мені карбованця.
— Навіщо?
— Та для бідної жінки, яка просить.
— Добре, синку… А чому це ти надумав пожаліти її?
— Як чому? Та вона ж цукерки продає.

Взяли невістку з сусіднього села. Гарна була, а от робити нічого не хотіла. Тоді батько й постановив: «Що не кажіть, а я навчу її працювати!»
І навчив… Наука його була дуже проста: якщо невістка нічого не робила, то їй і їсти не давали.
Якось у неділю всі поїхали на ярмарок, а невістку залишили вдома. Вона справилася по господарству, порядкує в хаті. Аж ось і мати її прийшла в гості. Сіла та й сидить, любується дочкою, що така моторна стала. Аж тут і з ярмарку над'їхали. Невістка як глянула у вікно та мерщій кинула матері в руки кожух і каже:
— Нате, мамо, хоч кожух мніть, а то у нас, хто нічого не робить, тому і їсти не дають.

Перехитрив

Дочка з чоловіком прийшла до матері в гості. Мати, як годиться, запросила до столу. Лаштуючи обід, розпитує, як живуть молоді, чи шанують одне одного.
— Ти ж її не зобиджай,— звертається вона до зятя. А сама в цей час кашу мастить, та все з того боку, де дочка повинна їсти, більше масла кладе. — Живи мирненько, дружненько…
— І чого б це ми не мирились,— тягне басом зять а сам пильнує за тещею.
— Так-так, дітки, мирненько-дружненько…— скоромовкою повторює мати і підсовує кашу до дочки. Та знов до зятя: — Не зобиджай свою жінку…
— Що ви, мамо,— беручи обома руками тарілку басить зять.— Щоб мені голову ось так повернуло, і повертає він тарілку,— коли б я її зобидив…
І почав їсти кашу з того боку, де більше помащено.

Вдалий приклад

Учитель. Усі тіла від тепла розширяються, а від холоду скорочуються. Не наведеш мені якогось прикладу, Миколко?
Учень. Зимою дні коротші, бо холодно, а літом довгі, бо від тепла розширюються.

Що говорить сестричка

Маринку спитали, що каже її п'ятимісячна сестричка.
— Не знаю, вона говорить не по-нашому…— відповіла Маринка.

Синові хитрощі

Жінка часто докоряла чоловікові, що він з малим сином після лазні до буфету заходить.
Через якийсь час батько з сином знову в лазні.
— Тату! — каже син.— Пішли в буфет. Ти пивка вип'єш, а мені ситра, купиш.
— Ні, синку,— каже батько,— не підемо, бо ти ще мамі скажеш, потім клопоту не обберешся.
— Хіба я маленький,— каже син,— от побачиш, що не скажу.
Домовилися і зайшли до буфету.
Приходять додому. А хлопець місця собі не знаходить — так і кортить йому сказати матері, де вони були, та пам'ятає про умову. Нарешті не витримав:
— Мамо,— каже,— от скільки хочеш питай, а я тобі все одно не скажу, що ми з татком були в буфеті.

Найсильніша

— Хто в нашій сім'ї найсильніший?
— Бабуся!
— Чому?
— Бо вона все за всіх робить.

Купила сметани

— Збігай, доню, у молочний магазин, купи сметани. Ось глечик і гроші. Купиш на всі, буде кілограм.
Прийшла дівчинка до магазину, подала глечик продавщиці й каже :
— Тьотю, мені один кілограм сметани. Продавщиця налила у глечик сметани й питає:
— А гроші де?
— Та там же, у глечику.

Не втерпіла

Посварилися дід з бабою і наворохобились одне до одного не балакати. Але не стало у баби терпіння сидіти, напиндоривши губи. От вона й питає старого: — Старий, чи то ти учора чхнув?
— То що? — понуро озивається той, поглядаючи спідлоба.
— То здоров будь! — ласкаво одмовляє баба.
— Та спасибі!
Тоді баба:
— Ха-ха-ха!
А дід не втерпів та й собі розсміявся. Так от і помирились.

Уторопав

Учитель розповідав дітям, з чого роблять ситець, сукно та інші тканини. Коли всім стало зрозуміло, він звернувся до одного хлопчика:
— Ану, Володю, скажи, з чого пошиті твої штани?
— З материної спідниці,— відповів той.

Завидна турбота

— А хліба й забули купити! — сплеснула в долоні мати, коли вечеря вже стояла на столі.
— То, давайте, я швиденько збігаю в магазин!
— Що ти, доню? Що ти?! Надворі така хуртовина, Що й собаку жалко вигнати.
— Ну, то а як же без хліба?
— Нехай тато сходить.

Найстарша в сім'ї

— Вдома тепер я найстарша, що захочу, те й витворяю, всі мене слухають, і мама, і бабуся, і всі-всі. А нікого не слухаю,— хвалиться подругам школярка Олеся.
— Невже ж таки нікого?
— А кого ж мені слухатись, коли вдома я тепер найрозумніша?
— Ти найрозумніша? А мама, а бабуся ваша?
— Бабуся? Який же розум у бабусі, коли вона каже, що малописьменна.
— А мама?
— Мама теж всього чотири класи закінчила, а уже в п'ятім учуся.
— А тато ваш?
— Тато? Тато наш хоч і письменний, а такий, не тільки мене, а й маму, і бабусю слухає.

Зрозумів

На уроці учитель спитав одного учня:
— Коли найкраще рвати яблука?
Учень, не задумуючись, випалив:
— Коли собака прив'язаний.

Цікавий синок

— Петрусю, сьогодні тобі лелека приніс сестричку,— радісно повідомив свого синка батько.— Ти хотів би побачити її?
— Я хочу побачити того лелеку…

Пояснив

— Тату, а чому це вчора з димаря хлібопекарні йшов чорний дим, а сьогодні білий?
— Це тому, що вчора випікали чорний хліб, а сьогодні печуть білий.

Хіба краще?

Вчитель. Ну, щоб уже так нічого не знати, то страшне. Нехай завтра прийде до мене твій батько.
Учень. А ви думаєте, що мій батько краще за мене знає географію?

В кого який тато

Розмовляють двоє дітей:
— А наші тато багаті.
— А наші тато розумні.
— А наші тато позичили вашим гроші.
— А наші вашим не віддадуть.

Присоливши, можна їсти

Оженився хлопець і взяв жінку не ту, яку б хотіла мати за невістку його матір. На другий день після весілля молода господиня готувала їжу, а невдоволена свекруха вилежувалася. Від хвилювання невістка пересолила сніданок. Чоловік покуштував, скривився і сказав:
— Якби знав, хто варив, я б тому очі залив,— і при цьому подивився на матір.
— Та то ж твоя жіночка,— гостро відказала вона.
— Ну, нічого. Присоливши, можна їсти,— відказав син і, досоливши, виїв усе, що було в мисці.

Знайшов вихід

— Петрику, а де каструля з повидлом?
— Та мух до цього повидла повна хата налетіла, то я їм надвір його виніс.

Помирив

Синок. Тату, у Івася двадцять вісім зубів, а у мене тільки двадцять два.
Батько (читаючи книжку). Ой діти, дайте мені спокій! Поділіться самі.

Жаби

Вчитель пояснює учням, як виникає дощ внаслідок випаровування води.
— Ви, певно, бачили, що вечором після гарячого дня щось добувається з поверхні ставів. Що то є?
Одна рука поволі піднімається.
— Ну Івасю. Бачу, ти щось думаєш. Що то є?
— Жаби.

Допитався

Б а т ь к о. Ще молоко на губах не обсохло, а він навчився лаятись, та ще й краде у матері гроші на сто граммів! І в кого ти, лобуряко, такий вдався?
С и н. Запитай матір. Вона каже, що я — викапаний татусь.

Півник хай залишиться?

Винесла жінка надвір пшоно просушити і наказала чотирирічному синові стерегти його від курей. Син загрався і забув про материн наказ, а кури все пшоно з'їли.
Вибігла жінка, руками сплеснула і почала:
— Щоб ці кури виздихали, щоб їх грім побив, щоб їх лисиця поїла!..
Синок слухав, слухав та й питає:
— Мамо, а півник хай залишиться?..

Не лисий

— А в тебе батько лисий!
— А от і не лисий. Він у капелюсі.

Як кум воза підіймав

Сидять на призьбі коло хати два стареньких діди та й молодість згадують.
— Ех, куме, а було ж, що я за молодих літ і воза з снопами підіймав.
— Брешете, куме.
— А от давайте заб'ємося, що не брешу. Вдарили по руках.
— Програли ви, куме, бо я таки підіймав того воза. Підіймав, підіймав, та й не підняв.

Не всіх

На пошті жінка подає телеграфістці бланк, на якому не дуже розбірливо було написано: «Поздоровляю Ліду, внучок Олю і Катю та внука Колю з святом».
— Ви краще,— порадила телеграфістка,— напишіть просто і коротко: «Поздоровляю всіх із святом».
— Еге, всіх. Там же й зять є…

Коли обідають

Гість. Коли у вас обідають?
Хлопчик. Завжди о третій годині, а коли в нас хтось є, то після того, як він піде.

Як чим їхати

— Чи далеко до села Пархомівки?— запитали у хлопчини.
Всяко буває,— відповів той,— волами дуже далеко, кіньми вже ближче, а машиною то зовсім недалечко.

Кашель і мед

— Треба, синку, ще купити тобі меду, а то й досі кашляєш.
— Мамо, якщо ти купиш мені меду, то я ще й не так буду кашляти!

Пшениця оце поки

Вирішив дідусь написати синові листа, а писати не вмів. Гукнув сусідського хлопця-школяра і почав диктувати:
— Пиши: «Здрастуйте!» Написав?
— Написав.
— Пиши: «Пшениця оце поки, а дід не годиться к чорту». Написав?
— Написав.
— Усе. Заклеюй.

Зелений дуб

Якось улітку сіла сім'я надворі під дубом обідати. Мати поставила на стіл миску з борщем, а він такий жирний, що й не парує. Менший син схопив ложку того борщу —і мерщій до рота. В бідолахи аж очі лоба полізли — геть усе в роті ошпарив. Та не по вигляду, лиш, відвернувшись, сказав:
— Ох і ду-у-уб!..
А другий син слідом за ним, дивлячись угору, тільки й міг вимовити:
— Та який зе-зе-лений! Ось і батько, зачерпнувши своєю великою ложкою
з півкварти борщу, вилив її спрожогу в рот… Щось нього забулькотіло в горлянці, із носа юшка потекл з очей сльози, як горох, посипались. Нарешті видушив із себе:
— А щоб ви, сучі сини, та повісились на тому дубові!..

Як батько сина навчав рано вставати

Був у батька син. Ледачий, спав до обіду. От одного разу батько встав раненько і пішов у поле, а по дорозі знайшов гаманець з грошима. Прийшов додому на обід, а син тільки встав з печі.
Батько й каже: .
— Бачиш, сину, я рано встав, мені й бог дав.— Т й показав свою знахідку.
А син йому:
— Добре, що ви рано встали і вам бог дав, а яка тому користь, котрий раніше за вас устав і гаманец загубив?..

Хай його розкрутить

Сідали обідати. Син сів за стіл, аж дивиться лаві стоять постоли. От він і каже:
— Чиї це постоли на покуті стоять, щоб його скрутило!
— Мовчи, то батькові,— каже мати.
— А, батькові… Ну, то хай його розкрутить.

Теща провчила

В одному селі жив чоловік з жінкою. Що жінка, бувало, не зварить,— усе йому несмачне.
— Піду до тещі,— каже чоловік,— вона смачніше варить.
Прийшов.
— Мамо, ви борщ варили?
— Варила, сину, варила.
— Насипте тарілочку.
Теща насипала (а борщ такий пісний-пісний, аж світиться). Зять наївся й говорить:
— От уже до чого смачний борщ! Прийшов додому й ну жінку лаяти:
— Ах ти недотепа, навіть борщу по-людському зварити не вмієш, от пішла б та повчилася у своєї матері.
Не хоче чоловік домашнього борщу їсти, до тещі внадився. Ходив він, ходив. Та ось одного разу, коли він спитав, чи є борщ, теща відповіла:
— Є, зятьок, е… Але ти трохи почекай, я сходжу попораю корову…
Поки зять сидів у хаті, теща бігом до дочки, взяла горщик борщу та й додому. Насипала зятеві й питає:
— Ну як, смачний борщ?
— Дуже смачний! Ще, здається, такого ніколи не їв!..
А теща руки в боки та й каже:
— А чи знаєш, зятьок, що цей борщ твоя жінка варила?!
З тих пір не ходив більше той чолоеік до тещі борщ їсти.

Рідні підвели

— Миколко! Ти сьогодні уроки зробив?
— Ні, не зробив, бо не було вдома мами.
— А ти, Васильку? Ні… не… зробив.
— Чого?
— Та, бабуся шукала, шукала свої окуляри і ніяк не змогла знайти.

«Щедра» теща

Прийшов зять у гості до тещі.
Поставила вона на стіл трохи закуски і пляшку, в якій було трошки горілки, а коло пляшки манюсіньку чарку.
— Бодай тому і руки повсихали, хто таку маленьку чарочку зробив,— каже теща.
— А тому, хто її купував, бодай би й очі повилазили,— докидає зять.

Заздрісна баба

Дід цілу ніч мучився з зубами, а на ранок зібрався до лікарні.
— Піду, нехай вирвуть хоч усі до одного, більше не можу.
Коли дід сидів уже в кріслі, двері до кабінету прочинились, і в них просунулась бабина голова.
— А ви, докторе, усіх зубів йому не рвіть, хоч один хай залишиться.
— А то чому? — поцікавився лікар.
— Аякже! У мене болітимуть, а в нього ні? Для зубного болю хоч один йому залиште.

Говорить по-німецькому

— Баба я вже вмію по-німецькому балакати. Тютелі-мутелі.
— Що ж воно значить, діду?
— Постав валянки в піч. А вранці баба до діда:
— Діду, я теж умію балакати так, як і ти. Тютелі-пателі.
— Ти диви! А що ж воно означає?
— Згоріли твої валянки до бісової мами.

Кому краще

Їдуть бричкою мати, син і невістка. На вибоїнах бричку так трясе, що мати з невісткою аж зубами клацають. Син і говорить:
— Пересядьте, мамо, в задок, хай вас тільки двоє коліс трясуть. А ти, жінко, сідай посередині, хай тебе трясуть усі четверо.

Невістка і свекруха

Що не зробить, було, невістка, все ніяк не догодить свекрусі.
— І це не так робиш, і те не так зробила! — докоряла свекруха.
Терпіла, терпіла невістка, та якось, почувши чергове «Не так», запитала:
— Ну, а як же, мамо? Скажіть — як?
— Не знаю. Чорт його знає як, а не так! — відповіла стара.

Як син збирався батька продавать

Каже син батькові:
— Збирайтеся, тату, я поведу вас на ярмарок продавать, бо більше нема чого…
Батько сів собі в куточку та й плаче. А син:
— Та не плачте, тату, я на ярмарку загну таку ціну, що ніякий дурень вас не купить.

Не було фарби

Хлопчик намалював портрет.
— Хто це?— питають його.
— Мій тато.
— Але ж твій тато лисий.
— В мене лисої фарби не було.

«Пожалів» батька

Батько з сином молотили жито на току ціпами. На вечір син і каже батькові:
— Ідіть, тату, додому, відпочиньте, та заодно і пшона натовчете.

Невісточка

— Чому в нас, мамо, над вікнами ластівки не мостяться?
— Та відколи ти привів оцю тиху невісточку, не тільки ластівка, а й ворона на хату не сяде.

Краще відпочинь

Граючи на скрипці, син запитав у батька: — Ну, як тобі ця мелодія, сподобалась?
Сподобалася,— скривившись, відповів батько,— та краще було б, якби ти відпочив.

Обсуждение

Ваш комментарий:
  _____   ___  __  __
 / ___/  / _ \ \ \/ /
/ (_ /  / // /  \  / 
\___/  /____/   /_/
 

Инструменты страницы