Инструменты пользователя

Инструменты сайта


Раки

Парамон Парамонович шанобливо поклав телефонну трубку, обхопив обіруч лису голову і поринув у задуму. А подумати було про що — телефонували від Івана Івановича: завтра приїздить власною персоною, хоче пересвідчитись, як у колгоспі готуються до жнив. І що там дивитися — готуються… Не те щоб дуже, але й не зовсім погано. Та хто зна, які ще наміри в Івана Івановича і хто може поручитися, що пильне око обласного керівника не помітить чогось такого… А він — багатьом відомо — чоловік крутої вдачі. Ні, найкраще було б одвернути керівну увагу на щось інше. Та пообідати б на лоні, так би мовити, природи, та ще й з причепом… Але де там, не погодиться нізащо, доки не обдивиться, що намітив. А боронь боже, не сподобається, то й на обід не лишиться. Ні, треба щось придумати, щось таке…

— Є! — ляснув себе по лобі Парамон Парамонович.— Раки. І Перед ними ніхто не встоїть. Якщо з розумом… І голова відразу загукав секретарку:

— Лідо! Лідо! Гукни Марата, та хутчіш…

Чекаючи на шофера, Парамон Парамонович нетерпляче міряв кабінет, потираючи од задоволення руки. В голові визрівав геніальний план.

Зайшов водій, мнучи в руках кашкета.

— Марате, е завдання, бойове, можна сказати. Майнеш у Новопетрівку до рибалок і привезеш раків. Мішок. Живих. До вечора щоб був як штик. Із раками. Ясно?

— Та воно-то ясно,— переминався з ноги на ногу водій.— Але хто ж вам тих раків зловить без…— і Марат виразно поворушив пальцями правиці.

— А-а,— здогадався голова. — Зайди до бухгалтера і візьми під звіт. Потім спишемо. Іди, йди, зараз я йому скажу…

Подзвонивши бухгалтеру, Парамон Парамонович викликав головного інженера Водоп'яна і дав вказівку негайно, сьогодні ж, вирівняти грейдером путівець понад Бугом.

— Та тудою давно вже ніхто не їздить…— дивувався інженер.

— Роби, що кажу. Та дивись, щоб ажур був.

Надвечір повернувся Марат і доповів, що діло зроблене, раки у багажнику. Парамон Парамонович хвацько підхопився з-за столу.

— Поїхали…

«Волга» м'яко котилась понад Бугом. Розрівняна грейдером дорога була не вищий клас, та миритись можна. Путівець петляв берегом, обминаючи верболози, мокрини, ковбані з водою. Біля однієї такої ковбаньки Парамон Парамонович звелів загальмувати. Обійшов її навкруг, затим до Марата:

— Тягни раки сюди і висипай. Тільки не всі. Половину.

— Прямо в калюжу? — завагався той.

— Роби, що кажуть…

Водій витрусив півмішка раків у воду, спостерігаючи, як вони розповзаються, спочатку повільно, ніби знехотя ворушачи клешнями, а потім, відчувши рідну стихію, енергійно ляпаючи шийками.

Біля наступної калюжі Парамон Парамонович наказав витрусити у воду решту раків.

— Як гадаєш, за ніч не повиздихають? — запитав у водія.

— З якого дива? Та вони зовсім без води тиждень витримують…

— А в річку, бува, не перерачкують? Може, сторожа приставити?

— Вони що — дурні на сушу лізти?..

…Другодні Парамон Парамонович, як і годиться, поштиво стрічав гостя за селом. Той був серйозним і діловим. Забажав одразу їхати по бригадах і запросив Парамона Парамоновича до своєї машини.

— Поїдемо понад річкою,— запропонував голова Іванові Івановичу,— якщо не заперечуєте. Дорога, правда, гірша, але ближче. Та й приємніше…

— Діло хазяйське,— погодився той.

Машини скотились з пагорба. Лагідно шурхотіли шини по розрівняному путівцю. Від широкого Бугу віяло прохолодою.

Парамон Парамонович тихо радів — все йшло, як і намічалося, отже, буде, як задумано. Марина Куделя, колгоспна кухарка, уже, певно, порається біля плити, готуючи свою «фірмову» печеню, у криниці набираються джерельної прохолоди опущені у відро пляшки «жигулівського», ну, а раки… Раки — окраса програми.

Голова не вгавав, відколи рушили, сипав словами, як горохом:

— Місця у нас благодатні, Іване Івановичу. Самий Буг чого вартий: і вантажі перевозить, і землю напуває, і нас, грішних, годує. Риби — сила, скажу вам. А раків — у кожній калюжі…

— Так уже й у кожній? — іронічно запитав обласний начальник.

— Авжеж,— запопадливо підтвердив Парамон Парамонович.— Ну, от хоча б отут. Зупиніть, будь ласка,— це до водія.

Парамон Парамонович вийшов з машини, припрошуючи і гостя зробити те ж саме.

Ось вам приклад — калюжа калюжею. А раків, думаю, аж кишить. Руками можна ловити,— Парамон Парамонович спритно зняв сандалії, підкотив холоші до колін і, обережно ступаючи, зайшов у воду. Нагнувся, мацаючи руками по дну, за якусь мить весело вигукнув:

— Ага, попався, субчику! — Викинув на траву першого рака і знову почав обома руками обмацувати дно. Раки один за одним тільки фурчали на берег. Іван Іванович зацікавлено мугикнув. Його шофер не губився — дістав відро і почав збирати вусачів. Марат скромно стояв біля своєї машини, ховаючи усмішку в куточках уст.

Парамон Парамонович таки натягав зо два десятки раків, а оскільки вони уже траплялися рідше, вийшов з води, ополоснув ноги і без шкарпеток уступив в сандалії.

— Звідки вони тут взялися? — поцікавився Іван Іванович.

— Під час повені поналазили та так і залишились, коли вода зійшла,— не моргнувши оком, брехав господар. — Ось і тут можна спробувати,— показав на ще одну калюжу. — Гальмуйте,— торкнув за плече водія.

Парамон Парамонович знову закачав холоші і поліз у воду. Знову полетіли на траву раки.

Голова був задоволений. Все йшло, як по-писаному. З двох калюж він витягнув майже два відра раків — цілком досить, щоб приголомшити високого гостя. Тепер, коли «раколовля» закінчилася успішно і машини покотилися берегом далі, Парамон Парамонович гарячково обдумував, як же завернути справу на обід.

— Стоп,— раптом подав Іван Іванович. — Треба ще й тут спроб, вати,— кивнув на чергове каламутне озерце, що трапилось на шляху, і вийшов з машини.

Серце у Парамона Парамоновича обірвалося.

— Іване Івановичу, та досить, у нас же їх он майже два відра, ці з'їмо — ще наловимо,— белькотів голова, але Іван Іванович уже роззувався.

— Азартна справа — раки! Буде про що розповісти! Іван Іванович босоніж, у довгих «сімейних» трусах і сорочці безрукавці, ступаючи, мов по склу, подався у воду…

Автор: Віталій Карпенко. Джерело: журнал «Перець».

Обсуждение

Ваш комментарий:
   _  __   ___    ___ 
  | |/_/  / _ \  / _ \
 _>  <   / , _/ / ___/
/_/|_|  /_/|_| /_/
 

Инструменты страницы